Наші подорожі

Аеропорт у Вільнюсі невеличкий, а злітна смуга тягнеться вздовж приватних домівок, за парканами яких виглядають дерева в цвіту. Вже від одного цього видовища душа сповнюється почуттям тихого затишку… Який трохи затьмарився виглядом довжелезної черги на паспортний контроль, у хвості якої ми опинилися.

Віконець було чотири, одне з яких приймало лише громадян ЄС. Як можна здогадатись, на літаку з України їх виявилось не дуже багато. Тому ми стояли, і стояли, і стояли… Майже годину, доки до нас дійшла черга. Мабуть, всі службовці на контролі мають бути суворими – щоб не псувати імідж. Але запитали лише про тривалість перебування в країні, при чому, до речі, російською. І пропустили без проблем, поставивши першу печатку в наші паспорти.

Перше відвідування аеропорту та думки про всі ці реєстрації-перевірки-контролі лякають, мабуть, більше, ніж очікування самого польоту. Принаймні, в мене було саме так. Однак, на відміну від розважливого і завбачливого Андрія, я навіть ніякого відеоогляду не подивилась. Покладалася на сильне чоловіче плече та народну мудрість, що “язик до Києва доведе”. Або, у нашому випадку, допоможе з Києва вибратись. Забігаючи наперед скажу, дійсно, все виявилося не так страшно, як малювалося. Головне, особливо в перший раз, виїхати заздалегідь – краще довше погуляти, ніж запізнитися і зробити своєму літаку та мандрівці ручкою "па-па"!